Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості

Категорія: Метафізика | Світ: Проект “СЕНСАР” | Спецтема: Практична метафізика

Творення нової цивілізації – це надзвичайно тривалий процес. Для досягнення в ньому успіху треба жити не просто довго, а дуже довго. Ще десяток років тому вершиною наших мрій у цій справі було активне довголіття, але нині вже зрозуміло, що його недостатньо. Масштабність Великого Переходу примушує нас діяти максимально рішуче. Схоже, що найважливішою технологією третього тисячоліття стане керована молодість. Вона змінить цивілізацію більше, ніж інтернет та штучний інтелект.

Що таке молодість

Якщо максимально спростити ситуацію, то в організмі людини завжди одночасно діють два протилежні процеси – творення-відновлення та зношування-розпад. Зазвичай до тридцяти років переважає відновлення, а після сорока – зношування. Діапазон від 30 до 40 років – це середина життя людини та вершина її психофізичного розвитку, тому перебування в цьому найвищому стані є найбажанішим. У цьому віці людина вже доросла, але ще бадьора – і це дає найбільші можливості. Тому всі діти, підлітки та юнаки мріють стати дорослими, а всі старі бажають повернути колишню бадьорість.

Як називається цей серединний (центральний) період життєвого циклу людини? З погляду етимології, йому відповідає прислівник «молодо», на що чітко вказують три букви «о» – «мОлОдО». Річ у тім, що первинна українська абетка («гелониця», або «протокирилиця») була мнемотехнічним каркасом для збереження знань. Вона складалася з 33 букв (як і сучасна українська абетка), а буква «о» там була в самому центрі – на 17-й позиції: 16+1+16=33. На цій центральній позиції буква «о» залишилася у глаголичній абетці, яка напряму походить від первинної гелониці. У похідних від неї абетках ця точність дещо втрачається: так, у сучасній кириличній українській абетці «о» займає 19-у позицію, а в гелленському (давньогрецькому) алфавіті – 15-у. З усім тим, потрійне «О» точно вказує на головну ідею слова «молодість» – це ідея центру.

Отже, стан молодості – це середина життя і вершинне плато людської функціональності. Молодість відповідає періоду від 30 до 40 років – у цей час вже припиняється ріст (людина вже дорóсла, тобто вона дорослá до вершини), але ще не спостерігається деградація. Віковий період від 17 до 30 років, який передує молодості, називається «юністю», а період від 40 до 60 років – «зрілістю». Цей другий період ще називають «середній вік», але це евфемізм (пом’якшення), адже середину вже пройдено: після 40 років людина поступово втрачає функціональність і «починає хилитися» (рухається донизу), тому після 60 років уже явно настає «похилий вік» (старість).

Стабільна середина

До 30 років людина підіймається вгору (росте), тому швидко змінюється, а після 40 років людина хилиться донизу, тому також швидко змінюється. Це нестабільні проміжки психофізичної функціональності людини. Стабільною є лише молодість, тобто проміжок від 30 до 40 років. Протягом цих умовно десяти років процеси зношування більш-менш зрівноважені процесами відновлення.

Після досягнення 40-річного віку зазвичай рівновага порушується. Для збереження балансу необхідно послабити процеси зношування і посилити процеси відновлення. Якщо навчитися КЕРУВАТИ цією РІВНОВАГОЮ, то можна продовжити стан молодості та утримувати його стільки, скільки треба. Керована молодість і є тим, що нас цікавить у цьому дослідженні.

Від омолодження до вічного життя

Якщо людина вийшла зі стану молодості, то рух до повернення цього стану називається омолодженням. Успішне омолодження завершується поверненням до стану молодості. Це вже не звичайна молодість, яка природно настає після юності, а молодість, яка досягнена цілеспрямованими зусиллями. Це друга молодість.

А чи є усталений термін для позначення керованої молодості? Так, є. Для позначення керованої молодості Ісус Хрестос застосовує термін «вічне життя»: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії стократно одер­жите і ЖИТТЯ ВІЧНЕ успадкуєте» (Матвій 19.28–29). Палінгенезія (παλινγενεσία, що перекладається з гелленської як «багатократне народження», старослов’янською – «пакибитіє») – це життя безсмертного духу (духовної сутності людини) шляхом багаторазових земних втілень (реінкарнації). Відтак термін «вічне життя» стосується не духу, який і так живе вічно, а психофізичної основи людини – її душі та плоті. Ісус спеціально згадав про палінгенезію лише для того, щоб усунути сумніви щодо терміну «вічне життя». Це означає, що вічне життя можна здобути не колись у наступних втіленнях, а вже тепер.

Але від кого можна успадкувати вічне життя?

Слово «успадкувати» означає щось отримати від когось. Тут йдеться про отримання спроможності до вічного життя від Ісуса: «ви, що пішли за мною». Ісус володів технологією вічного життя. Цю технологію він залишив своїм послідовникам, тобто «тим, що пішли його слідами» – сприйняли його вчення і практично застосували у своєму житті.

Розкриваючи поняття «вічне життя», Ісус навчає про те, що людська еволюція має дві сходинки – два «еони» (αἰών), тобто дві епохи або два періоди (Гомер словом «еон» позначав віки життя). Нинішній еон – епоха смертної людини, новий еон – епоха безсмертної боголюдини. «Ті ж, що удостояться осягнути тієї епохи, … вмерти вже не можуть, тому що вони є синами Божими» (Лука 20.35–36)». Фраза «вмерти вже не можуть» в гелленському оригіналі виглядає так: «οὐδὲ γὰρ ἀποθανεῖν ἔτι δύνανται» – «і не вмерти вже можуть», тобто за певних обставин можуть не вмирати. Але якщо захочуть, то можуть вмерти і піти на нове перевтілення. Безсмертя – це не обмеження людської волі, а відкриття для неї нових можливостей.

Вищий режим функціонування

Логічно припустити, що «життя вічне» – це керована молодість, а «інший еон» – це новий, досконаліший режим функціонування.

У нинішньому режимі, який вважається звичним, нормальним і єдино можливим, керована молодість є недосяжною. З цього випливає, що необхідно ввійти в інший режим, де керована молодість є нормальним станом. Але як його досягнути?

Для того, щоб отримати необхідні підказки щодо зміни режиму життєдіяльності системи людського організму, погляньмо, як відбувається перехід від примітивнішого до досконалішого режиму на прикладі двох суміжних рівнів – у підсистемі та надсистемі. Однією з підсистем організму є система харчування, а надсистемою для людини є «велика людина» – народ як соціальний організм. Закономірності омолодження, властиві для цих двох системних рівнів – нижчому і вищому – можна буде застосувати для пізнання омолодження на середньому системному рівні, тобто на рівні людського організму.

Зміна режиму харчування

У наш час більшість людей віддають перевагу термічно обробленій їжі. Вона складає основу харчового раціону, проте це мертва їжа, адже в ній убиті всі ферменти. При цьому жива рослинна їжа зазвичай використовується лише як необов’язкове доповнення до мертвої їжі. Це очевидний факт, яким нікого не здивуєш.

Цікавіше те, що частина людей спроможна вживати ТІЛЬКИ мертву їжу, оскільки їхні організми НЕСПРОМОЖНІ перетравлювати живу їжу. Причина в тому, що в таких людей розвинена утилізуюча мікрофлора (мікроби-могильники), яка розщеплює мертву їжу, натомість відсутня засвоююча мікрофлора, яка розщеплює живу їжу. Докладніше про це у статті Як закріпитися у Просторі волі.

Якщо вдатися до порівняння, то вживання мертвої їжі – це наче робота в режимі сміттєспалювального заводу, а вживання живої їжі – в режимі бензинового генератора. Режим живої їжі значно досконаліший – їжа перетравлюється за допомогою власних ферментів, тому засвоюється в кілька разів ефективніше, залишає значно менше відходів, не призводить до набуття зайвої ваги та іншого баласту, сприяє звільненню від хронічних хвороб.

Багато хто вже здійснив повний або частковий перехід на живу їжу, відтак володіє відповідним досвідом. Якщо його узагальнити, то для входження в досконаліший режим харчування необхідні наступні обов’язкові умови.

1. Необхідно мати сильну МОТИВАЦІЮ, адже для харчового переходу треба докласти значних довготривалих зусиль. Тут потрібна ясна мета та рішучість її досягнути.

2. Необхідно виростити засвоюючу МІКРОФЛОРУ та поступово її розмножити до необхідної кількості. Для підгодовування цієї мікрофлори треба поступово збільшувати в раціоні живу їжу. Для прискорення процесу можна використовувати різні «маленькі хитрощі» – «Як легко перейти на живу їжу, оздоровитися, омолодитися, стати бадьорими і стрункими».

3. Необхідно ПОВІРИТИ в можливість переходу. Цей компонент ще називають «отриманням дозволу підсвідомості». Для того, щоб запрацював наш умовний «генератор», потрібно не лише залити в нього бензин, а й натиснути на кнопку «увімкнути». Так і тут: якщо не натиснути «кнопку віри», то навіть при наявності в достатній кількості засвоюючої мікрофлори людина почуватиметься постійно голодною, страждатиме від недоїдання і, найімовірніше, повернеться до звичного режиму мертвої їжі.

4. Необхідно мати групу ОДНОДУМЦІВ. Подібно до сходження на високу вершину згуртованою групою альпіністів, перехід на новий режим харчування має колективний характер. Якщо ж людина перебуває в несприятливому для переходу соціальному оточенні, то вона опиняється в ізоляції і «зривається вниз».

5. Необхідно піднестися у вищий ПРОСТІР ПОДІЙ. У порівнянні з мертвою їжею, жива їжа володіє суттєво вищими вібраціями, тому вона проявляє всі свої переваги лише у високовібраційному середовищі. Отже, треба підвищувати частоти в усьому способі життя: радіти життю, впорядковувати активність і сон, формувати навколо себе красу, сприймати позитивну інформацію, робити добрі справи. З свого боку, жива їжа тягне людину у вищий простір подій, притягує світлих людей і удачу.

6. Необхідно виробити ЗВИЧКУ щодо нового режиму харчування. Все, що стало звичкою, робиться легко й ефективно, без напруження. Для вироблення звички потрібен час. Зазвичай, для остаточного переходу на живу їжу треба кілька років.

Як бачимо, перехід до ефективнішого режиму харчування вимагає зміни всіх основних складників життя людини:

ДУХ: світогляд, мотивація, віра (пункти 1, 3, 6).

ДУША: очищення психіки, впорядкування інформаційних потоків (пункт 5).

ПЛОТЬ: вирощення засвоюючої мікрофлори (пункт 2).

СОЦІУМ: входження до групи однодумців (пункт 4).

МЕТАФІЗИКА: піднесення у відповідний простір подій (пункт 5). Що вищий простір, то легше перейти на живу їжу. І навпаки: що більша частка живої їжі, то легше піднятися у вищий простір подій.

Омолодження народу

А тепер погляньмо на обов’язкові умови омолодження на рівні надсистеми – народу. Перше, що приходить на думку, – це збільшення народжуваності. Якщо в середовищі народу достатньо велика частка дітей, то його середній вік буде в межах молодості, тобто 30 – 40 років.

Але від чого залежить рівень народжуваності? Передусім, від світогляду. Якщо конкретніше, то кількість дітей у сім’ї визначається уявленням жінки про те, скільки в неї має бути дітей. Зі свого боку, це уявлення жінки формується сімейним вихованням і соціальними нормами, а також народним світоглядом. Якщо народ вірить у своє світле майбутнє, він прагне мати багато дітей.

З другого боку, наявність дітей заохочує людей активніше працювати й зосереджуватися на життєво важливих речах, не витрачаючи час на різні дурниці та збочення. Тому висока народжуваність є важливим чинником підвищення загальної продуктивності праці, а отже підвищення матеріального добробуту.

Проте головним є метафізичний чинник: діти є носіями високих вібрацій, тому вони підносять свої родини і весь народ у простір позитивних подій. Що більше дітей, то потужніша «вертикальна тяга». Зі свого боку, що вищий простір подій, то ясніший світогляд, ліпше здоров’я та більше успіхів. Як наслідок – віра у світле майбутнє і бажання мати дітей.

Важливим є ставлення до реінкарнації: якщо народ вірить у реінкарнацію (палінгенезію), то, виховуючи здорових і культурних дітей, він готує собі базу для успішних наступних втілень. У такому суспільстві вітається і підтримується висока народжуваність, а соціальний статус жінки визначається її прямим або опосередкованим внеском у народження та виховання дітей. Гасло такого суспільства: Народжуй дітей і підтримуй тих, хто народжує.

А тепер згрупуймо згадані необхідні умови омолодження народу за прикладом удосконалення системи харчування.

ДУХ: бачення позитивного майбутнього і віра в його досяжність, національна мета.

ДУША: загальноприйняті (унормовані) знання про пов’язаність народжуваності, добробуту та загального щастя.

ПЛОТЬ: масове народження здорових дітей.

СОЦІУМ: культура багатодітності, високий соціальний статус багатодітних сімей.

МЕТАФІЗИКА: піднесення у ліпший простір подій.

Після описаного вище огляду обов’язкових чинників омолодження в підсистемі та надсистемі, можемо впевненіше дослідити омолодження в системі індивідуального людського організму.

Нова неминучість

Здоровий організм вдало проходить дитинство (до 12 років), підлітковий вік (до 19 років), юність (до 30 років), молодість (до 40 років), зрілість (до 60 років). Далі здоров’я неминуче погіршується, настає старість і людина вмирає. Це вважається нормальним, закономірним, звичним процесом. Як було написано на одному надгробку, «він помер, бо так було заведено».

Оздоровлення робить життя приємнішим і довшим. Успішне оздоровлення дозволяє людині досягти активного довголіття, але врешті-решт усе закінчується смертю і наступним перевтіленням – народженням у новому тілі та початком нового життя «з чистого листа».

Такий життєвий цикл цілком прийнятний, адже за відведений природою час (умовні сто років) можна багато чого відчути та зробити багато гарних справ – малих і великих.

Проте бувають настільки масштабні справи, коли одного життя недостатньо, а передоручення цих справ спадкоємцям не працює через відсутність послідовників з необхідними мотивацією, досвідом та кваліфікацією. У таких випадках усе доводиться робити самому.

– Але як вийти за межі нормальної тривалості людського циклу? Природні закони непорушні.

Так, закони непорушні – в межах певного режиму життя. Але якщо ввійти в ІНШИЙ режим, то там діятимуть ІНШІ закони, які також будуть непорушними.

Зміну режиму функціонування можна порівняти з тим, як вода змінює свій агрегатний стан. В режимі льоду діють одні закони, в режимі рідини – інші, а в режимі газоподібного стану – ще інші.

Твердження «Життєвий цикл тривалістю сто років – це закономірна неминучість» є істинним лише тоді, якщо до нього додати: «для звичного режиму функціонування». Згаданий звичний режим – це символічний «лід» з усіма його природними обмеженнями. Після переходу до іншого агрегатного стану – до символічної «рідини» – ці обмеження знімаються і починається нова «неминучість».

Отже, режим керованої молодості. Він містить у собі елементи оздоровлення, проте виходить далеко за межі оздоровлення. Це дещо якісно інше. Щоб у цьому переконатися, розгляньмо необхідні умови для зміни «агрегатного стану» і переходу від «льоду» до «рідини», або, в євангельській термінології, до «життя вічного». Як ми вже знаємо з досвіду інших переходів, усе починається з мотивації.

1. Мотивація до вічного життя

Для входження у вищий режим функціонування необхідно докласти чималих зусиль, а це неможливо без потужної мотивації, тобто бажання досягнути омріяної мети. Мотивація – це внутрішній двигун, який рухає людину до реалізації того, що вона любить і що її цікавить. Важливим моментом мотивації до вічного життя є відсутність альтернативи – це коли короткотриваліших шляхів до жаданої мети просто не існує. Отже, для переходу в режим керованої молодості необхідна не просто велика, а грандіозна мета.

2. Замовлення надсистеми

Досягнення поставленої мети має відповідати волі Бога-Творця, відтак має бути корисним для народу, людства, Всесвіту. Якщо ж мета безглузда або шкідлива, то тут не допоможе жодна найпотужніша мотивація.

3. Підтримка великої спільноти однодумців

Навіть для зміни системи харчування потрібна група взаємної підтримки. Для зміни режиму життєдіяльності необхідна значно потужніша соціальна підтримка. Що більша спільнота однодумців, то легше здійснити перехід.

4. Піднесення у Простір волі

У просторах страждань і боротьби життєвий цикл обмежується приблизно сотнею років. Для зміни «агрегатного стану» необхідно піднятися на достатньо високий рівень Простору волі. На який конкретно – ми перевіримо експериментально. Деякі рекомендації для підвищення власних частот представлені у статті «Друзі та вороги Царства божого».

5. Стовбурові клітини

Відновлення організму відбувається завдяки стовбуровим клітинам. Це первинні, «універсальні», тобто неспеціалізовані клітини. Вони є природним резервом, який служить для поповнення ресурсів і заміни тих клітин, які були зношені та пошкоджені.

Стовбурові клітини можуть самовідтворюватися шляхом поділу, породжуючи такі ж самі «універсальні» клітини, а також можуть диференціюватися і перетворюватися на будь-який вид з більше ніж триста видів спеціалізованих клітин (шкіри, печінки, нервів тощо).

Стовбурові клітини можуть ділитися вічно, не старіючи. Натомість спеціалізовані клітини мають межу кількості поділів: середньостатистична клітина ділиться близько 40–60 разів, після чого старіє та вмирає. Наприклад, еритроцити живуть близько чотирьох місяців, лейкоцити – понад рік, а клітини шкіри – близько двох-трьох тижнів.

Утворення спеціалізованих клітин шляхом поділу вимагає менших енерговитрат, ніж шляхом диференціації стовбурових клітин. Але ця легкість супроводжується постійним накопиченням помилок, тому Творець передбачив запобіжник – «лічильник», який обмежує кількість поділів. Умовно кажучи, «гарантія від виробника» дається лише на півсотні поділів. Після того, як перевищена «гарантійна» кількість поділів, зношена клітина своєчасно саморуйнується і утилізується організмом, а замість неї виробляється нова – із «універсальної заготовки», якою є стовбурова клітина.

Очевидно, що, в порівнянні з простим поділом (копіюванням), утворення спеціалізованих клітин зі стовбурових вимагає значно більше енергії, адже необхідні додаткові енерговитрати на поетапне переструктурування клітини – для переходу з «універсального» до спеціалізованого виду. Винагородою за енергозатратність є те, що в цьому випадку спеціалізована клітина твориться з первинної матриці, яка не містить помилок, які неминуче виникають при поділі спеціалізованих клітин.

Щодо розмноження самих стовбурових клітин, то їхній поділ відбувається надзвичайно точно, без помилок і без лічильника обмежень (так звана «теломеразна активність»). Окрім того, стовбурові клітини надзвичайно стійкі до зовнішніх пошкоджень, зокрема, вони спроможні протистояти таким дозам радіаційної та хімічної деструкції, які гарантовано вбивають спеціалізовані клітини.

Функціональність людини визначається її спеціалізованими клітинами. Що вища частка спеціалізованих клітин, то вища функціональність всього організму. При цьому продукування спеціалізованих клітин визначається наявністю стовбурових клітин. Тому максимальна функціональність організму досягається завдяки балансу між стовбуровими та спеціалізованими клітинами. Цей баланс зазвичай настає у 30 років, коли в цілому припиняється ріст тіла і людина набирає максимум корисної ваги. До 30 років досить стовбурових клітин, але не вистачає спеціалізованих (для максимальної функціональності). Після 40 років досить спеціалізованих клітин, але не вистачає стовбурових.

На ранній стадії внутрішньоутробного розвитку весь організм зародку складається зі стовбурових клітин. В міру диференціації частка стовбурових клітин в організмі постійно зменшується. Згідно з приблизними оцінками, у порівнянні з дитячим віком при досягненні тридцятирічного віку частка стовбурових клітин зменшується у 30 разів, а при досягненні п’ятдесятирічного віку – у 50 разів.

Таким чином, старіння організму відбувається через нестачу стовбурових клітин – через «стовбуровий голод». Але чому він виникає ?

Причина в тому, що для нормального розмноження (шляхом поділу) стовбуровим клітинам необхідне високовібраційне середовище. Діти живуть на високих частотах і, природно, перебувають у високих просторах подій, тому в них удосталь стовбурових клітин, вони гарно ростуть і швидко відновлюються при пошкодженнях. У міру дорослішання частоти зменшуються, до 30 років ще спрацьовує інерція, а після 30 років починається нестача стовбурових клітин – як для простого продукування спеціалізованих клітин, так і для регенерації пошкоджених органів.

Звідси слідує важливий висновок щодо двох обов’язкових умов входження в режим керованої молодості.

По-перше, необхідно підняти власні частоти та піднестися на достатній рівень у просторі подій – умовно кажучи, піднятися на планету «Молодість». Для гарної роботи стовбуровим клітинам потрібне високоенергетичне високочастотне середовище – їм потрібно багато божественного Світла, джерелом якого в людині є її внутрішній бог. Тому релігія – відновлення зв’язку з внутрішнім богом (від ре-лига) – відкриває шлях до вічної молодості.

По-друге, треба дати стовбуровим клітинам інформаційно-енергетичну команду на розмноження. Досі вони перебували у просторі згасання й діяли за його законами та програмами, тож поступово засинали. Для входження у простір керованої молодості треба їх пробудити та підбадьорити – повідомити, що настав новий ранок. Для цього їх треба освятити божественним Світлом і дати їм команду розмножуватися – подібно до того, як нині відбувається активація стовбурових клітин для відновлення органів за допомогою технології самозцілення «Живе Слово».

Якщо використати порівняння з соціальним організмом, то стовбуровими клітинами народу є його діти. Вони ще «універсальні», адже їхня спеціалізація відбувається в ході дорослішання. Для омолодження народного організму потрібно підвищувати народжуваність.

Якщо в організмі буде постійно підтримуватися достатня кількість стовбурових клітин і для них буде створено сприятливе інформаційно-енергетичне середовище, то вони автоматично – без додаткових команд – будуть омолоджувати всі органи людського тіла.

Але цього не достатньо. Для того, щоб усе це запрацювало, необхідно…

6. Увімкнути віру та подолати опір підсвідомості

Віра – це внутрішнє незламне переконання у здійснéнності того чи іншого наміру. Вироблення віри нагадує вироблення певної навички – ходити, плавати, їздити на велосипеді тощо. Про традиційну аріянську технологію вироблення віри ми поговоримо у наступній статті, а поки що лише зазначимо, що весь досвід перебування в нинішньому звичному «режимі старіння» рішуче протидіє народженню віри в можливість режиму керованої молодості. Тому необхідною умовою досягнення «вічного життя» є скидання баласту попереднього досвіду.

Зазначимо, що входження в цей новий режим життєдіяльності може відбутися з двох точок входу: 1) після появи ознак старіння (після сорока років), 2) до появи ознак старіння, тобто ще перебуваючи у стані молодості.

Другий варіант виглядає легшим, але тут виникає проблема з мотивацією. Річ у тім, що глибинна мотивація до омолодження з’являється лише після втрати молодості. Проте природна відсутність мотивації до керованої молодості у молодих людей можна компенсувати правильним вихованням з самого дитинства та виробленням звички до режиму «вічного життя».

Перший варіант входження до режиму вічної молодості – після появи ознак старіння – виглядає важчим, адже спочатку необхідно докласти чимало зусиль для омолодження, а потім утриматися у стані молодості. Проте тут є свої переваги: при цьому варіанті входження у «вічне життя» легше виробляється мотивація, адже людина виразно відчуває негативні прояви старіння і прагне їх позбутися. Окрім того, у зрілому віці зазвичай вищі вольові якості, ширша свідомість та вища спроможність до довгострокових стратегій. Тому, попри більші перешкоди, повернення молодості після її втрати формує глибший метафізичний досвід і потужнішу віру.

7. Звичка до безсмертя

Для того, щоб увійти в новий, незвичний режим життєдіяльності, треба докласти чимало зусиль. Не менше зусиль треба докладати для стабільного перебування в цьому режимі. Це властиво для будь-якої нової, незвичної справи, наприклад, для запам’ятовування таблички множення чи для переходу від повзання рачки до прямоходіння у маленьких дітей.

Але не все так погано 🙂 Після деякого часу перебування в режимі керованої молодості відбувається звикання. Після того, як сформувалася звичка до «вічного життя», спостереження за старінням інших людей може сприйматися як непорозуміння і навіть протиприродне збочення.

Висновок

Кожна людина містить у своєму внутрішньому космосі дрімаючий режим керованої молодості. Для входження в цей режим необхідно одночасно активувати сім необхідних компонентів. Відсутність хоча б одного компоненту не дозволяє увійти в режим «вічного життя», а втрата одного з них може призвести до «випадання» з цього режиму. Отже, маємо 7 теоретичних компонентів «вічного життя».

1. Мотивація. Це внутрішній рушій перетворень. Без мотивації неможливий жоден перехід.

2. Сприяння надсистеми. Успішними можуть бути лише ті проекти, які відповідають волі Творця Всесвіту. Протиприродні проекти приречені на крах.

3. Група підтримки. Масштабні справи вимагають масштабних команд однодумців.

4. Сприятливий простір подій. Для того, щоб відбулася подія під назвою «кероване омолодження», вона має бути у «списку дозволених подій» відповідного простору подій. Умовно кажучи, для здобуття керованої молодості треба піднестися на планету «Вічна Молодість» та опанувати її.

5. Біологічна основа. Як кажуть, «амбіції мають відповідати амуніції». Вічна молодість забезпечується достатньою чисельністю активних стовбурових клітин. Для розмноження цих клітин необхідне високочастотне середовище, а також чітка команда на розмноження.

6. Віра. Жодна дія неможлива без віри, тобто без внутрішньої впевненості. Якщо людина не вірить, що вона підійме руку, то вона її й не підійме. Людину-велосипедиста і «людину з велосипедом» відрізняє те, що перша має віру, а друга не має.

7. Звичка. Для того, щоб утриматися в режимі вічної молодості, треба виробити звичку, інакше не вистачить сил постійно примушувати себе до підтримування цього режиму.

Для того, щоб описані вище 7 компонентів теорії увімкнули режим керованої молодості, їх мають доповнити 7 практик реалізації. Подія переходу відбудеться після поєднання теорії та практики:

• Цифрона 7
• Здійснилося сталося
• Відбулося
• Збір завершився
• Сім плюс сім
• І гучним дзвоном
• Рознеслось – збулось!
• Відчуваємо!

Джерело: Ігор Каганець | Народний Оглядач, 05.03.2023 – 20:59