До соборності

22 січня 1919 року, Софійська площа в Золотоверхому Києві, тисячі народу зібралося, тисячі українського війська, зібрались воєдино наддніпрянці та придністрянці. Молилися і слухали, і плакали, як заговорила мати рідна. Єдина, неподільна соборна Україна.

Як довго йшла ти до нас Воле, наша Соборносте?…
Історики говорять, що загудів Рафаїл, той самий дзвін, що вітав Хмельницького. І вийшли на підвищення на чотирьох кутах Софійської площі чотири диякони, зачитали Універсал:“Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Східної України.”

Скільки було радості, обіймів та сліз…

Отак злуки день настав. Далекий січень 1919 року. Обнялись дві рідні сестри: УНР і ЗУНР в одну Соборну Українську Державу і саме сьогодні святкуємо роковини цього великого свята.

Святкуємо хоч не маємо Соборної України. А святкувати повинні, хоч «чорна рілля ізорана і московськими кулями засіяна, білим тілом зволочена і кров’ю намочена.”

В наслідок важкої боротьби в обороні соборности української держави. Що не час, то все нова кров зрошує українську землю і все новий голос підноситься з нашої землі і з небес героїв наших, закликаючи до помсти, голос, який не дасть нам заснути.
Голос який підносить наші молоді покоління і наші серця до боротьби, до праці.
Соборність! Соборність починається з кожного і присутніх тут в тому числі. А чи ми соборні? А чи ми об’єднані в своїх діях, поступках на благо Батьківщини? Це сила яка ще може призупинити розпад, який планували і планують наші східні сусіди і якому сприяли і аплодували наші “ЛЮБІ ДРУЗІ”, галичани – чекаючи нагород.

Кожен хто тут знаходиться прекрасно знає, що твориться у нас, у нашому місті, починаючи від садочка аж до голови області. Бо ми себе любимо, європейці!?

А народ хто, панове?
Чи дії ці не сприяють продовженню війни? І далі загальні призиви, які кожен рік закінчуються клятвами, пластмасовими вінками і гімном. І так вже 24 роки! Потримались за серця і дальше пішли дерибанити своє місто, край, державу.
Думаєте, що народ не бачить (іроди)! І не знає, як і на що живете. Невже не шкода цього народу, який привів вас до влади після 1991 року, Помаранчевого руху, після Майдану і цей нарід сьогодні віддає останнє
А в сухому залишку залишається те, що свої роблять те саме, а може й гірше, що робив Янукович.

Чи зупинитесь браття?
Знайте, на тих ваших діях і на ваших руках залишиться кров Майдану і кров Сходу. І гірко впаде на вас і ваших дітей…
Чи побоїтесь ви цього? Якщо ні, то чекає вас третя серія французької революції.
І дай Боже, щоб цього не сталося!

Слава Україні!

Никола Буковий

Джерело: Правий сектор Прикарпаття | 22.1.2015 07:42